МОРОВИ́ЦЯ, і, ж.

1. Те саме, що мор. Кажуть, хворобу насилає [знахар] і на товар моровицю (Гр., II, 1963, 256).

2. Епідемія (звичайно чума), що спричиняє велику^: смертність. — П’ять років тому померло мало не пів-Чабан-Таша з моровиці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 391); Найстарший син його не повернувся з Волконських гір.., наймолодший помер у моровицю (Стельмах, І, 1962, 339); Чума… В народі її ще називають "чорною смертю". Страшна моровиця не раз шугала над Європою (Літ. Укр., Іб.УІІІ 1968, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 803.

Морови́ця, ці, ж. Моръ, моровая язва. Мороз, зу, м. Морозъ, стужа, холодъ. Розвивайся, сухий дубе, — завтра мороз буде. Мет. Мороз з очима, козацький —, — аж скрипить, аж шелестить, — аж скалки (искри, зо́рі) скачуть, — аж шпари (зашпари) зайшли. Сильный морозъ. Ном. № 629 — 636. Моро́зи беруться, взялись. Морозъ начинается, ударилъ морозъ. мороз піде по ко́му. Бросить кого въ холодъ. Що, коли його нема на світі — подумаю собі, а мороз так по мені і пійде. О. 1862. X. 6. Ум. Моро́зець, моро́зонько. Є морозець, та не цупкий. Мир. Пов. І. 136.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 445.

морови́ця — у дохристиянських віруваннях — нечиста сила, що спричиняє масову хворобу й падіж худоби; щось на зразок кістлявої корови чи коня без шкіри, що блукає по селу, корови ревуть страш­но, собаки з переляку не гавкають; нечиста сила обходить усе село, де стане — там масово гине худоба; за Біблією, п’ята кара Господня — моровиця на худобу.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 376.