МО́РКВА, и, ж.

1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем. Столову моркву на насіння в колгоспі сіють у кінці травня (Колг. Укр., 2, 1957, 37); Затрати праці при вирощуванні червоної моркви на корм невеликі (Хлібороб Укр. 11, 1966, 9).

2. збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого кольору, що вживаються як їжа або корм. — Раз мій господар запряг мене до візка і цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду (Фр., IV, 1950, 79); Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі (Тулуб, В степу.., 1964, 219); // Один коренеплід цієї рослини. * У порівн. Сидить, як морква в грядці (Номис, 1864, № 10957).

◊ Мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) — сварити, лаяти когось. Чує стара на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Мирний, IV, 1955,153); Гримає [стара], звісно — на невістку: ..то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Кв.-Осн., II, 1956, 226); Ха́тня мо́рква, ірон. — сварка між чоловіком і дружиною. А там [на базарі] купами капуста, буряки, морква огородня — а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду, на нашу голову — цур їй! (Кв.-Осн., II, 1956, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 803.

Мо́рква, ви, ж.

1) Морковь, Daucus Carota L. Унадився, як свиня у моркву. Ном. № 2740. Хатня морква. Ссора домашняя между мужемъ и женой. А там купами капуста, буряки, морква огородня, а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду на нашу голову… цур їй! Кв. І. 137. Моркву скромадити, стругати кому. Ссориться (о домашнихъ, преимущественно о женѣ съ мужемъ).

2) Гадюча морква. Раст. Peucedanum Oreoselinum Moench. ЗЮЗО. І. 131. Ум. Мо́рківка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 445.

мо́рква — городня рослина з пір­часто-розсіченими листками й довгастим потовщеним коренем, а також коренеплоди цієї рослини, що вживають як їжу або корм; го­родню і дику моркву святили на Маковія; дику свячену моркву вживали для окурювання хати, — «якщо ходять покійники» (певну роль тут, можливо, грала народна етимологія, що асоціювала моркву з морови́цею (див.); символ непо­рушності («Сидить, як морква на грядці»), солодкого, приємного життя («Хробак гризе хрін, бо не знає за моркву»); символізує також дівчину, зокрема в народній загад­ці про моркву: «Дівка в коморі, коси надворі» або в пісні: «Добриве­чір, кумцю моя, А в городі свинка твоя. — Нехай, кумцю, ночує, Во­на морковицю чує» (сви́нка — це парубок, що зазіхає на моркови́­цю — дівчину); морква символізує й сварку (звідси ха́тня мо́рква, тобто сварка між чоловіком і жін­кою або сварлива жінка); викорис­товували для лікування жовтяни­ці; фразеологізм: мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) — свари­ти, лаяти когось або сваритися між собою. Солодка морква, та в сусід­ньому городі (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 376.