МОРИ́ТИ, морю́, мо́риш, недок., перех.
1. рідко. Те саме, що труї́ти. Морити мух.
2. перен; розм. Доводити до виснаження, знемоги; виснажувати, мучити. А лікар скрізь ходив з ланцетом… І чванивсь, як людей морив (Котл., І, 1952, 143); — Заперли мене не в хату, а в саж.. Згагою морять (Мирний, III, 1954, 164); — Череду корів мають [дуки], а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).
◊ Мо́рить (мори́ло) на сон; Сон мо́рить (мори́в) кого — хтось хоче (хотів) спати. Днинка була сьогодні ясна й тепла, то старого трохи морило на сон (Мак., Вибр., 1954, 197); — Як прийду сюди, так зараз сон і морить, і розбирає. А тітка свариться, що я сплю отут [у садку]… (Коцюб., І, 1955, 461).
3. розм. Дуже стомлювати чимось; знесилювати. Генерал давай їх [селян] утішати,.. що він їх не буде насильною роботою морити (Мирний, І, 1949, 191); — А тільки не думай собі, щоб я тобі дав коні морити (Л. Укр., III, 1952, 554).
4. спец. Тримати деревину у воді, у спеціальному розчині, надаючи їй темного забарвлення та міцності, або фарбувати її морилкою. Використовують для фа-нерування меблів теж дубову фанеру, але її.. морять (Роб. газ., 29.IX 1965, 2); Морити дуб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 803.