МОНОПО́ЛІЯ, ї, ж.

1. без додатка і чого, на що, у чому. Виключне право окремої особи, групи людей, держави тощо на виробництво, торгівлю, промисел і т. ін. Млинарство [у XIV-XV ст. ] являло собою джерело значних доходів феодалів І було їх монополією (Іст. УРСР, І, 1953, 123); — У Персії він запровадив монополію торгівлі шовком, найкоштовнішим крамом своєї країни (Тулуб, Людолови, II, 1957, 422); // перен. Виключне право на що-небудь; перевага, панування в певній галузі. Соціалістична революція ліквідувала монополію імущих класів на освіту (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 33); Зовсім нетерпима в науці монополія окремих осіб і груп (Рад. Укр., 15.УІ 1961, 2).

2. Велике капіталістичне об’єднання, що виникло на грунті концентрації виробництва й капіталу з метою встановлення панування в певній галузі господарства та одержання максимальних прибутків. Монополії (компанії, трести, концерни) тримають у своїх руках або контролюють виробництво та збут значної частини продукції однієї чи кількох галузей господарства країни. Вони встановлюють високі ціни на товари й посилюють експлуатацію трудящих (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 7).

3. заст., розм. Те саме, що монопо́лька 1. Василь Іванович зразу спинився, мов його хто сіпнув за полу, повернувся, хотів щось сказати. Потім плюнув і мерщій подався до своєї монополії (Вас., І, 1959, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 797.