МОНОЛІ́Т, у, ч.

1. Суцільна кам’яна маса, брила. Бронзова скульптура великого Кобзаря встановлена на п’єдесталі з моноліту відшліфованого червоного граніту (Визначні місця Укр., 1958,504);// Споруда або її частина, висічена з такої брили або збудована з бетону.

2. геол. Зразок грунту, гірської породи з непорушеним структурним складом, на якому видно їх будову у вертикальному розрізі. Повну вологість грунтів виділених шарів визначали за монолітами, взятими з шурфів, у центрі яких були розміщені опорні свердловини (Геол. ж., XX, 4, 1960, 46); Метод визначення стану озимини шляхом взяття монолітів громіздкий і затяжний (Колг. Укр., 8, 1961, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 796.