МОНЕ́ТА, и, ж.

1. Металевий грошовий знак. Дмитрик побіг далі, затискуючи в руці мідяну монету (Коцюб., І, 1955, 130); Він копнув носком черевика, нахилився й підняв монету в три центи (Кол., Терен.., 1959, 375); * У порівн. У хвилях Дніпра, мов срібні монети, заблискотіли зірки (Дмит., Розлука, 1957, 309).

2. збірн. Металеві гроші. В кінці Х — на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (Іст. УРСР, І, 1953, 68); // розм. Взагалі гроші. [Вольдемар (розв’язно):] Ну,.. пожартував ти зо мною вчора, досить! Гони монету (Мороз, П’єси, 1959, 317).

Розмі́нна моне́та —монети, призначені для розміну. У 1924 р. [в СРСР] була здійснена грошова реформа.. Вийшли нові грошові знаки — червінці, забезпечені золотом, а також розмінна срібна і мідна монета (Іст. УРСР, II, 1957, 252).

◊ Плати́ти (відплати́ти) тако́ю (тіє́ю) са́мою моне́тою кому — відповідати комусь тим самим, таким же вчинком, ставленням. Йойна зависливим оком дивився на Нуту, щодня бажав, щоб його ями позавалювалися.. Здається, що й Дута платив Йойні такою самою монетою (Фр., IV, 1950,12); Бра́ти (взя́ти) що за чи́сту моне́ту — сприймати щось як істину, вважати за щиру правду. — Та ні, таки справді щось кава мені не смакує. Чи то, може, не ви самі варили? — Прошу не пити, коли не подобається! — з обуренням виривалася Маруся.. На початках вона брала ще то все за чисту монету (Хотк, II, 1966, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 795.