МОЛЬФА́Р, а, ч., діал.

1. Чарівник. Ще бійка готова. вийти з того та сварка, а з мольфаром лиш зачепись… (Коцюб.,11, 1955, 338).

2. Злий дух, чорт. Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Козл., Сонце.., 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 793.