МОЛОТО́ЧОК, чка, ч.

1. Зменш.-пестл. до молото́к 1. Скрізь якісь машини, колеса, розкидані молоточки, обценьки (Вас., І, 1959, 362); Артьомов у здоровій руці уміло тримав маленький молоточок й.. забивав у раму цвяхи (Чорн., Визвол. земля, 1959, 148); *0бразно. Дівчина запинає похапцем хустку і чує, як їй у висках молоточками б’є (Вільде, На порозі, 1955, 199).

2. анат. Одна із слухових кісточок у середньому вусі людини та ссавців. За барабанною перетинкою знаходиться порожнина середнього вуха з трьома слуховими кісточками: одна з них — молоточок — упирається в барабанну перетинку (Анат. і фізіол. люд., 1957, 162).

3. спец. Ударний пристрій у деяких механізмах, інструментах. Бонковський трохи його [фортепіано] полагодив, пообмотував нитками поламані молоточки (Н.-Лев., III, 1956, 211); // Прилад, яким користуються лікарі, оглядаючи хворого. Лікар вистукує молоточком хворого.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 791.