МО́ЛОДО, присл.
1. Як молодий. Старенька вже [пані ], а на висках кучері, в перснях у блискучих, у стрічках, то ніби й молодо глядиться (Вовчок, І, 1955, 45); Василь без піджака, в самій тільки сорочці.., виглядав молодо, аж по-школярськи якось (Вільде, На порозі, 1955, 59); // Як у молодого. Сива смушева шапка молодо сиділа на голові і теж збавляла дідові добрий десяток літ (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 212).
2. З молодих років. Не кайся рано встати, а молодо вчитись (Номис, 1864, № 6005).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 788.