МОЛОДИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. розм. Жити неодруженим; парубкувати. Грицько, молодикуючи, був собі ввічливий, моторний, жартівливий з усіма (Барв., Опов.., 1902, 463).
2. Бути помічником, учнем на Запорізькій Січі. Потрапивши на Січ років із п’ятнадцять тому, він [Сагайдачний] молодикував у Хоми Причепи, тоді запорозького козака (Тулуб, Людолови, І, 1957, 169); // Бути підмайстром у ремісничих цехах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 787.