МОЛИ́ТИ, молю́, мо́лиш, недок., перех. і без додатка. Дуже просити, благати. Моліте господа, дівчата. Моліте господа, щоб мати І вас отак не завдала За генерала, за палати І вас отак не продала (Шевч., II, 1953, 224); — Тепер благослови, мати, дітей своїх!.. Моли бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську (Довж., І, 1958, 225); Просив, молив [Олексій], щоб вона виплакала своє горе (Кв.-Осн., II, 1956, 357); — Я прийшов утомлений, розбитий, Мовчазний і ніби не живий. Не молить, не плакать, не просити, Я сказав лиш тихо: обігрій! (Рильський, II, 1960, 268).
Го́спода (бо́га) мо́лити за кого — що, заст.— просити в бога благополуччя для когось, чогось. Любітеся, брати мої, Украйну любіте, І за неї, безталанну, Господа моліте (Шевч., І, 1951, 379); — Я за тебе буду бога молити (Кв.-Осн., II, 1956, 459); Мореплавці, які вперше проходили тут [у протоці], не один раз молили бога про щасливе повернення (Ю. Янов., II, 1958, 86); Моли́ти сльоза́ми — плачучи, просити що-небудь. Він радніший би був просити, ..сльозами молити, аби тільки забути те, що було (Мирний, І, 1949, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 784.