МОКЛЯ́К, а, ч., діал. Моква (у 2 знач.). Баба була сама, стара, мала хату та й той кавалок поля далекий від села, на мокляках (Фр., IV, 1950, 10); Є над рікою вільшина, а між нею і берегом мокляк. Він тепер підсох або й зовсім висох, то перейдемо без перешкоди (Оп., Іду.., 1958, 609).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 781.

Мокля́к, ка, м.

1) Все мокрое. Солоний мокляк у штанях закляк. Загадка: огірок.

2) Болотистое мѣсто. Желех.

3) Трухлый предметъ.

4) Пустой орѣхъ. Сього року нема горіхів, а як є де який, то все мокляки. Подольск. г. Лісковий оріх, що нема в нім зерна; коли на Івана дожджь іде, то вимокне. Вх. Зн. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 439.