МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, дця, ч.
1. Особа, яка належить до верхівки панівних класів; вельможа. [Золотницький:] Слухай! Я шляхтич. Річ Посполита і мені такі права дає, як Вишневецькому, Сопізі чи ще якому можновладцеві. В своїх маєтках, до́брах — ми королі (Гр., II, 1963, 533); Зупинившись на узвишші, вони дивилися на це місто [Петербург] розкоші можновладців і злиденності трударів (Бурл., Напередодні, 1956, 129).
2. Особа, яка керує країною; правитель, володар (у 2 знач.). Після недавніх заколотів і повстань — государ, можновладець величезної країни, сахався людей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 518); Не рахуватися з нею [Переяславською угодою], не зважати на її далекосяжну мету можновладці європейських держав уже не могли (Рад. Укр., 19.1 1964, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 779.