МОГОРИ́Ч, у, ч., розм.

1. Частування з приводу успішного завершення якої-небудь справи. Могорич — любовна річ (Номис, 1864, № 14063); — Ти думаєш, ми не знаємо, скільки відер горілки ти дав на могорич голові, писареві та його рідні (Н.-Лев., II, 1956, 260); // Те, що п’ють при такому частуванні. На столі стояла горілка: декотрі бурлаки пили могорич і частували бурлачок (Н.-Лев., II, 1956, 201); Випили могорич. Олександра вступила у Петрову хату, котра відтоді мала бути й її хатою (Коцюб., І, 1955, 67); У закутку базарного майдану.. Любили.. Статечні люди пить могоричі (Рильський, III, 1961, 171); [Мордохай:] Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! (К.-Карий, І, 1960, 157).

◊ Запива́ти (запи́ти) могори́ч див. запива́ти.

2. перен. Плата за послугу, допомогу і т. ін. — Швиденько збігай, Кузьмо, і до Карпця, і до Підіпригори. Скажи, , нехай зараз же до мене приходять. А тобі за. дорогу — мій могорич (Стельмах, II, 1962, 94); Чого мій татко не робив! Писав "прошенія" селянам за могорич… Він все умів (Сос., II, 1958, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 773.

Могори́ч, чу, м. Магарычъ, угощеніе при сдѣлкѣ. Могорич — любовна річ. Ном. № 14063. Пане-отамане, справляй могорич. Левиц. І. Могорич запили. Окончили сдѣлку и устроили магарычъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 438.

могори́ч — стародавній народний звичай — частування з приводу успішного завершення якої-не-будь справи; те, що п’ють при та­кому частуванні; давній символ єднання; об’єкт народного гумору: «Бич не бич, аби могорич», «Стар­ці паліччям міняються, та й то мо­горич п’ють». Могорич — любовна річ (М. Номис); Могорич — це моць така, що після неї вже колеса не риплять! (І. Карпенко-Карий); Чи купим, чи не купим, а могорич треба ся напити (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 373.