МОГИ́ЛКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до моги́ла 1. Доокола великанами стояли гори, заглядаючи з підхмарних вершин до вузенької чорної могилки (Хотк., II, 1966, 263); Стара мати.. вмерла, і навесні її могилка вже травою заросла (Вовчок, І, 1955, 364); П’ять свіжих могилок виросло на цвинтарі (Стельмах, І, 1962, 647); * У порівн. Мазанок було [в Пісках] всього, може, хат з п’ять, а то все землянки при самій землі, як могилки повіддималися (Мирний, І, 1949, 178).

2. Те саме, що го́рбик. Спить зимою виноградна лоза, вкрившись могилками, а на весну треба визволити її, на світ вивести з-під землі, обчистити, на тички підняти … (Коцюб., І, 1955, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 773.