МОВЧУ́ЩИЙ, а, е, розм., заст. Мовчазний. Не вийшла [Гаїнка] з своєї хати, лежала на ліжкові нерухома й мовчуща (Гр., II, 1963, 463); Іван Іванович до ночі зрання В лікарні працював. Він був мовчущий. Спокійний завжди (Рильський, II, 1956, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 772.

Мовчу́щий, а, е. = Мовчазний. Мовчущий був такий, тільки зо мною… розмовляє. Г. Барв. 355. Мовчущі як земля. МВ. (О. 1862. І. 98).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 438.