МОВЧА́ЗНО. Присл. до мовчазни́й. Я тільки та тінь моя власна Мовчазно по вулиці йшли (Л. Укр., IV, 1954, 86); Мовчазно й похмуро заходили в хату лісовики (Стельмах, Хліб.., 1959, 396); — Як же тепер? — мовчазно питають Бронникова бійці (Гончар, II, 1959, 286); * Образно. Мовчазно й суворо дивились високі білі двері класів (Донч., V, 1957, 559).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 771.