МЛІ́ТИ, млі́ю, млі́єш, недок.
1. Бути в стані млості (у 1 знач.). А надто той рибалонька. Жвавий, кучерявий. Мліє, в’яне, як зостріне Ганнусю чорняву (Шсвч., І, 1951, 165); [Маруся:] Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. (Кроп., І, 1958, 95); — Здається, любов’ю називають оте сидіння увечері в парку, .. коли він сигарету смокче, а вона мліє, схилившись йому на грудну клітку? (Гончар, Тронка, 1963, 128); * Образно. Ніч, тиха, тепла літня ніч, стояла над землею, виблискуючи зорями, мліючи у своїй розкоші… (Мирний, IV, 1955, 57).
2. Знемагати від болю, глибоких переживань. Нехай душа болить і мліє з мук страшних, Сльоза ж не скотиться на вії! (Сам., І, 1958, 96); — А самі аж мліємо в розпачі: ну, що тут робити? (Головко, І, 1957, 472); Мати впадає — не спить біля сина, Мліє душею, бо хвора дитина (Гірник, Сонце.., 1958, 165); // Ставати нечутливим; терпнути (про руки, ноги, пальці тощо). Ноги мої мліють, але я біжу… (Коцюб., І, 1955, 418); Мить — і дівчина вже на турніку.. Високо гойдається, бовтав ногами, сміється. Але довго так їй не втриматися — руки мліють (Гончар, Тронка, 1963, 160).
3. Утрачати свідомість; непритомніти. Врешті він почув, що мліє.— Стій… не можу… — шепнув він, опускаючись додолу (Коцюб., І, 1955, 357).
4. Знемагати від високої температури, спеки. [Один негр:] Які пишні наші ліси, облиті гарячим сонцем, де од тепла мліє душа і тіло! (Н.-Лев., II, 1956, 449); Мліє [бабуся] біля самовара і лічить денну виручку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 82); * Образно. Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків (Коцюб., 1,1955, 296); Мліло, густо пахло чебрецем і врожаєм повне літо (Стельмах, На.. землі, 1949, 530); * У порівн. Важкі колоски жита замислено хилились вниз, не ворушились, не шепотіли, ніби й вони мліли від спеки (Коп., Сусіди, 1955, 69).
5. кул. Упрівати. Каша вже давно мліє (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 764.