МЛЯ́ВО.
1. Присл. до мля́вий 2. Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді (Н.-Лев., II, 1956, 227); Він говорив мляво, стомлено і коротко (Баш, Надія, 1960, 131); Каганець, потріскуючи, мляво блимав на припічку (Коцюб., І, 1955, 109).
2. присудк. сл., діал. Млосно. Наче у піч ускочила Христя, так у садку було душно і мляво (Мирний, III, 1954, 348); Було тихо, сонячно і мляво (Гончар, Новели, 1949, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 765.