МЛИНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Тонкий коржик з рідкого тіста, спечений на сковороді. Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис, 1864, № 7336); Парувала варена картопля, шкварчали на сковорідці гарячі млинці (Смолич, День.., 1950, 85); * У порівн. Подушку дають одну, тонісіньку, як млинець (Н.-Лев., II, 1956, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 764.

Млине́ць, нця́, м.

1) Блинъ. Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті. Ном. № 7336. Вона своїм носом чує, як на небі млинці печуть. Посл.

2) Родъ вѣтряной мельнички съ двумя крыльями для отпугиванія птицъ. Шух. І. 167. Ум. Млинчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 435.

млине́ць (зменшене — мли́нчик, мн. млинці́) — традиційна україн­ська страва з рідкого гречаного або пшеничного тіста, засмаженого на маслі або олії тонким шаром на сковорідці; гречані млинці здавна пекли на Ма́сницю (див.), де вони були обрядовою стравою; їх спо­живали у великій кількості; про ласого на чужі млинці казали: «Во­на носом чує, як на небі млинці печуть». Видно, що Ганна млинці пек­ла, бо й ворота в тісті (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 371.