МЛА́КА, и, ж., діал. Заболочена низина; трясовина. Понад опари розлогих млак виднілися дахи й комини невеликого підгірського містечка (Кобр., Вибр., 1954, 186); Святочний спокій царював над понурими волинськими млаками (Ірчан, II, 1958, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 764.

Мла́ка, ки, ж. Топь, трясина. Вилетіло потя з лісу та сім на млаку. Гол. II. 782. Ум. Млачка. Он где мій милований там долі млачками. Гол. II. 411.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 435.