МИ́ТРА, и, ж. Головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння. У два ряди виглядали лиця і в клобуках, і в митрах, і простоволосі (Н.-Лев., І, 1956, 363); В митрі діамантовій, з хрестом смарагдовим, в шаті, золотом вишиваній, схилив [патріарх] голову свою (Вишня, І, 1956, 91); * Упорівн. Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архірей митру (Вас., II, 1959, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 721.

Ми́тра, ри, ж. Митра.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 429.

ми́тра — головний убір вищого духівництва християнської церк­ви, який надівають під час бого­служіння; у стародавніх народів стрічка, якою обв’язували голову;у християнському віровченні сим­волізує терновий вінець Спасителя, а іноді означає Євангеліє. В митрі діамантовій, з хрестом смарагдовим, в шаті, золотом вишива­ній, схилив [ патріарх ] голову свою (Остап Вишня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 365.