МИТЕ́ЦЬ, тця́, ч.
1. Той, хто працює в якому-небудь виді мистецтва. Мати вроди, красо світовая! Де ти береш такі пишні барви, кольори блискучі? Який митець, якою талановитою рукою наложив їх на тебе так густо та рівно, так втішно та мило і покрив зверху чарівним світом, наче золототканим серпанком? Мирний, IV, 1955, 315); З галереї загримів один із найбільш нестриманих вальсів віденського митця Штрауса (Фр., VI, 1951, 229); В цю хвилину я відчув велич моєї акторської ролі, велич.. професії митця (Смолич, Театр.., 1940, 76); * У порівн. Лукія нарвала квітів і сплела вінок. Вона, як митець, добирала фарби: дзвоники лілові, медок та кульбаби жовті, конюшина червона (Донч., III, 1956, 75).
2. на що, у чому, до чого, з інфін. і без додатка. Людина, обізнана, вправна у якій-небудь справі; майстер (у 3 знач.). Рибалонька, митець усе в воді ловити, Бажаючи поймать [піймать] в’юнів, В Болото Вершу засторчив (Греб., І, 1957, 53); — Хіба біля громадського добра мало роботи? Іди до якого ти діла митець та й роби (Мирний, IV, 1955, 328): Прийшов Макар, митець на всякі вигадки, цікавий оповідач і великий насмішник (Вас., Вибр., 1954, 90); Христя сказала: — Та ховайте [гроші] як слід. Бо тепер на ярмарки такі митці з міста наїздять, що незчуєтесь, як і витягнуть (Головко, II, 1957, 120); — Ну, давай навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукави. — Подивлюся я, що за митець у кулаці (Довж., І, 1958, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 720.