МИСТЕ́ЦЬ, тця́, ч., заст. Те саме, що мите́ць. Великий мистець був Менандр; ..під його руками каміння німе оживало і мармур неначе аж дихав, і мідь ворушилась, слонова кість і дерево всяке, і глина — усе воскресало у постатях дивних (Дн. Чайка, Тв., 1960, 163); Тільки що Христя намірилася стрибнути, а Кравченко ззаду так її і підхопив під руки, так і зніс на повозку, аж Христя усміхнулася. — О, та ви ж і мистець свого діла! — сказала вона (Мирний, III, 1954, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 719.