МИ́СНИК, а, ч. Полиця для посуду, іноді для продуктів у сільській хаті. — Що се він усе закида, що якби йому повік з нами жити, га? — Не знаю, таточку, — сказала Галочка, ставивши на мисник то миски, то тарілки (Кв.-Осн., II, 1956, 335); Данило скрадається до хати.., навпомацки знаходить на миснику хлібину (Стельмах, І, 1962, 558); — Голод — не тітка, зуби на мисник не покладеш (Бурл., Напередодні, 1956, 417); // Шафа з полицями для посуду і продуктів. Прийде мати з поля, всюди справно: понагодовано, понаповано, начиння перемите, і миски в миснику (Свидн., Люборацькі, 1955, 10); — Та хоч би ж олією помастив [хліб], он у миснику в риночці (Головко, II, 1957, 87); Терентій дістає з найвищої полиці мисника пляшку (Стельмах, І, 1962, 596).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 719.