МИ́СЛЯЧИЙ, а. е,

1. Дієпр. акт. теп. ч. до ми́слити 1.

2. у знач. прикм. Який глибоко й самостійно мислить. Драму ["Фауст"] можна назвати найліпшим представником думок, поглядів і змагань мислячого покоління епохи революційної в Німеччині (Фр., XVI, 1955, 46); Нам треба творити мистецтво, що несло б у собі високу, передову мисль, показати людей душевно багатих, мислячих (Довж., III, 1960, 8); В. І. Ленін говорив про Добролюбова, що це письменник, який дорогий всій освіченій і мислячій Росії (Іст. УРСР, І, 1953, 468).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 718.