МИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. неперех. Міркувати, зіставляючи явища об’єктивної дійсності і роблячи висновки. Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився (Граб., І, 1959, 206); Нові люди мислять по-новому, мислять державними масштабами (Рильський, III, 1956, 47); Художник мислить образами, він показує істину (Талант.., 1958, 50).
2. неперех., розм. Те саме, що ду́мати 2. — Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!.. (Коцюб., І, 1955, 114); — Про що, скажи, ти мислиш, воєводо? — Озвався князь (Бажан, Роки, 1957, 228); // з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. Ніхто й не мислив спати; про вечерю теж не було гадки (Коцюб., І, 1955, 123); — Кажуть про нас, дорогі мому серцю брати, що ви невдячні і неретельні: взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите (Мак., Вибр., 1956, 229).
3. перех. Уявляти собі кого-, що-небудь. Салтиков мислив соціальний роман, як роман народний не лише в розумінні зображення народного життя, а й в розумінні аспекту зображення, ідеалів письменника (Рад. літ-во, 8, 1965, 53); Маяковський казав, що не мислить себе поза партією, хоч і не носить партійного квитка (Рильський, III, 1956, 373); — Ну, скажіть нам, діду Харитоне Кононовичу, як ви собі мислите комуну? (Ю. Янов., II, 1954, 160).
◊ Ми́слити добро́ (добра́) кому — бажати щось добре кому-небудь; прагнути зробити щось добре комусь. [Степан Демидович:] Люди тямущі радять мені писати, а ти, хоч і дочка мені, не мислиш батькові добра (Сам., II, 1958, 134); — Думаєш, добра тобі мислять отакі типи? (Гончар, III, 1959, 301); Ми́слити зло (ли́хо) кому — бажати кому-небудь щось недобре; намагатися шкодити комусь; Не ми́слити зла (ли́ха) кому — не бажати чогось недоброго кому-небудь, не прагнути шкодити комусь. Свій своєму лиха не мислить (Номис, 1864, № 9443); — Ви знаєте, що ми близькі сусіди, що я вам не ворог, зла не мислю ні вам, ні вашим дітям (Н.-Лев., І, 1956, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 718.