МИСЛИ́ВСТВО, а, с. Добування диких звірів і птахів з метою використання їх м’яса, хутра і т. ін. Грузд, господар хатини, був з підкарпатського села і жив з мисливства (Петльов., Хотинці, 1949, 140); У степовій та лісостеповій смугах населення переходило від мисливства до приручення тварин, а від збирання — до землеробства (Іст. СРСР, І, 1957, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 717.

Мисли́вство, ва, с. Охота на звѣрей.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 427.

мисли́вство — добування диких звірів і птахів з метою використання м’яса, хутра і т. ін.; полювання як давній споконвічний промисел предків звався раніше лове́цтвом, ло́вами (бо дичину перев. ловили різними способами; місце, де це робили, називали ло́вищем, а мис­ливців — ловця́ми: звідси переосмислені вислови «На ловця і звір біжить»; «Старий ловець двоногих овець»); предметами ловів у княжі часи були дикі коні, бобри, тури, вепри, ведмеді, лисиці, рисі, вовки, зайці, видри, соболі, білки та ін.; у XVI – XVIIIст. існувало як традиційне заняття українців для добування (полювання) дичини; на кінець XIXст. і пізніше набуло спортивних рис; у весільному об­ряді свати удають із себе ловців, звіроловів, мисливців, а молода фігурує як дорогий звір — куниця, що є відгомоном умикання моло­дої з її роду.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 364.