МИСЛИ́ВИЙ¹, а, е, заст. Розумний. Пилипиха усю правду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі (Вовчок, І, 1955, 223); Не тобі я, добродію, Ситий та щасливий. Друкуватиму мій гомін, Щирий і мисливий (Щог., Поезії, 1958, 56); // Умілий. Сама наймисливіша ткаля не затче такої рясної плахти, як мати-природа заткала на диво людям ту широку долину! (Мирний, IV, 1955, 316).

МИСЛИ́ВИЙ², вого, ч., розм. Те саме, що мисли́вець 1. Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був (Фр., X, 1954, 343); І трошки перебільшує мисливий Свою вчорашню здобич "на зорі" (Рильський, Весн. пісня 1952, 104)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 717.

Мисли́вий, а, е.

1) Любящій заниматься охотою.

2) = Мисливець 1. Гукнув, щоб скоріш мисливі збірались — на полювання поїде. Рудч. Ск. II. 116.

3) Способный. Мнж. 185. Умный, находчивый. Пилипиха усю пригоду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі. МВ. ІІ. 148.

4) Гордый, неприступный, своенравный. Ум. Мисли́венький. Ні ради в вас, ні поради не спита, не шукає; поводиться, як той пан з підданками. — Що ’тсе ти, любко, що ’тсе? Може він трохи і мисливенький собі вдався, та він же на те і розумний у нас. МВ. ІІ. 80.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 427.