МИСЛИ́ВИЙ1, а, е, заст. Розумний. Пилипиха усю правду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі (Вовчок, І, 1955, 223); Не тобі я, добродію, Ситий та щасливий. Друкуватиму мій гомін, Щирий і мисливий (Щог., Поезії, 1958, 56); // Умілий. Сама наймисливіша ткаля не затче такої рясної плахти, як мати-природа заткала на диво людям ту широку долину! (Мирний, IV, 1955, 316).
МИСЛИ́ВИЙ2, вого, ч., розм. Те саме, що мисли́вець 1. Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був (Фр., X, 1954, 343); І трошки перебільшує мисливий Свою вчорашню здобич "на зорі" (Рильський, Весн. пісня 1952, 104)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 717.