МИРОЇ́Д, а, ч., розм. Той, хто живе чужою працею; куркуль. — Дивуєш ти мене, Даниле: наш же ти, як є, наскрізь полтавський, а якою дорогою пішов у житті. — Тією пішов, на яку такі ж мироїди, як ви, дядьку, й погнали: каховською та заробітчанською (Гончар, II, 1959, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 714.