Про УКРЛІТ.ORG

мир

МИР1, у, ч.

1. Відсутність незгоди, ворожнечі, сварок; згода ( у 4 знач.). Святої правди і любові Зоря всесвітняя зійшла! І мир і радость [радість] принесла На землю людям (Шевч., II, 1963, 282); Пішов [отаман] до Миколи, перепросив його гарненько; і вони помирились і запили сварку й мир могоричем (Н.-Лев., II, 1956, 250); — Так, дивний старий. Пішов і не попрощався. Як з чужим. Ні, мабуть, не вийде у нас із ним миру. Так і будемо ходити один від одного стороною (Тют., Вир, 1964, 78): * Образно. [Антоніо:] Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть (Л. Укр., III, 1952, 120).

Жи́ти в миру́ — жити мирно, дружно. [Вареник:] Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують (Кроп., II, 1958, 225); Крім Ліни, є в нього ще дві дочки.., але з ними він більше конфліктує тепер, ніж живе в миру (Гончар, Тронка, 1963, 165); Ми́ром, у знач. присл. — мирно, без сварок і суперечок. Коли сонце заходить, ватаг виносить з стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром (Коцюб., II, 1955, 326); — Я ж колись врятував з Морозенком вас, то пожалійте людей! — ломить свій гнів і гордість чоловік, ще надіючись, що можна миром поладнати з паном (Стельмах, І, 1962, 421).

2. Відсутність збройної боротьби між двома або кількома народами, державами; протилежне війна. Родились в небі ви, — чи долі? Чи мир нам везете, чи брань? (Котл., І, 1952, 201); — Простим людям потрібен мир між народами! Хто ж хоче війни?.. (Кол., На фронті.., 1959, 9); Мир народам! Це слово було написане Володимиром Іллічем в першому декреті Радянської влади в 1917 р. (Вітч., 1, 1956, 122); // Мирна праця. Зброю для миру кують ковалі, Прагне служити не війнам проклятим — Злагоді й щастю розщеплений атом (Рильський, III, 1961, 230).

Всесві́тня Ра́да Ми́ру — міжнародний громадський орган всесвітнього руху прихильників миру, створений у 1950 р.; Го́луб ми́ру див. го́луб; Лю́лька ми́ру — символ примирення, припинення війни (за звичаями деяких народів, колишні противники разом палять люльку). * У порівн. Ми з’їли прекрасну диню, яка об’єднала нас, як люлька миру (Ю. Янов., II, 1958, 55).

3. Угода сторін, що воюють між собою, про припинення воєнних дій; мирний договір. — Ідіть, Едвардові скажіть, Як чули по сій мові. Коли не згодиться на мир, — Ми знов у бій готові (Л. Укр., І, 1951, 360); Військовий писар подав йому умови миру, і гетьман Остряниця, взявши гусяче перо, підніс його до пергамента і на мить задумався (Довж., І, 1958, 274); Після цієї поразки, яка дістала назву "Льодового побоїща", рицарі поспішили укласти мир (Іст. СРСР, І, 1957, 78).

4. Спокій, тиша. Звільна їдем. Мовчки бродить Око вдовж і вшир, Наче жалко нам природи Розбентежить мир (Фр., XIII, 1954, 181); Мир злетів на мою душу (Мик., Кадильниця, 1959, 37); Над ним написано повік: "Смиренний грішник, Дмитрій Ларін, Господній раб і бригадир, Вкушає в сій могилі мир" (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 61).

$ З ми́ром відпуска́ти (відпусти́ти) кого — відпускати когось без покарання, не чинячи йому перешкод. Відібравши кількох грецьких матросів, що чимось сподобались їм, повстанці виділили їм старий рибальський баркас на веслах і, побажавши вдруге не попадатись, з миром відпустили в море, до своїх (Гончар, II, 1959, 53); Іти́ (зостава́тися і т. ін.) з ми́ром (в ми́рі) — уживається як добре побажання тому, хто йде або залишається. [Годвінсон (береться за шапку):] Застаньте з миром! (Л. Укр., III, 1952, 27); Тут Юрша спинив його. — Досить цього! — сказав. — Іди в мирі і роби, що знаєш (Оп., Іду..,1958, 506); Мир вам!; Мир сьому́ до́му!, заст., жарт. — уживається як привітання того, хто входить у дім. Входять Едіта й Крістабель; з ними Годвінсон і Джошуе Кембль.. [Годвінсон:] Мир сьому дому!.. [Кембль:] Мир вам! (Л. Укр., III, 1952, 22); Мир душі́ чиїй, заст. — нехай спочиває (про покійного). Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! (Шевч., І, 1963, 306).

МИР2, у, ч. 1.заст. Земля з усім, що на ній існує; світ. А над чорним Колізеєм, Ніби із-за диму Пливе місяць круглолиций. І мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Шевч., II, 1963, 294); У Степана Федоровича Гамзи пир на увесь мир (Мирний, IV, 1955, 157).

І́нший мир — загробне життя; той світ. Наче навішано гирі, Вся зайнялась голова… Думка об іншому мирі Тільки осталась жива! (Граб., І, 1959, 53).

2. Усе живе, усе, що оточує нас. Не дай боже свині роги, весь мир поколе (Номис, 1864, № 3826); Надворі сонечко сяло, зогрівало увесь мир (Кв.-Осн., II, 1956, 318); // Те саме, що лю́ди 2. З миру по нитці — голому сорочка (Номис, 1864, № 4490); Двері хатні навстіж стояли: одходило й приходило до хати миру — хто хотів (Вовчок, І , 1955, 164); — Миру стоїть, наче на великдень коло церкви (Ю. Янов., І, 1954, 35); // який. Люди певної території, суспільної групи і т. ін. От затим же то і сходився увесь харківський мир з півдня на Гончарівку, бо тут вже певно усяк надіявся її [Галочку] побачити (Кв.-Осн., II, 1956, 314); Страшна, нечувана досі пошесть навістила наш край. Довго.. тривожився мир хрещений, ждучи от-от видимої, наглої смерті (Фр., VIII, 1952, 332); Перед всім колгоспним миром В дні гарячі, трудові Став Петро мій бригадиром, Ми з дочкою — ланкові (С. Ол., Вибр., 1959, 85).

3 іст. Те саме, що грома́да1. Землероби-селяни, які входили в сусідську общину, називались у східних слов’ян смердами, а сама община дістала назву мир (на півночі) і верв (на півдні) (Іст. СРСР, І, 1957, 30); Біля зборні зібрався весь мир (Коцюб., II, 1955, 77); [Люлька:] Нехай мир розсудить, що робить з нею (Вас., III, 1960, 53); // Взагалі громада; народ (переважно про селян). — Та нас же таки мир. Одне туди, друге туди, по селу, поза селом, може, хтось-таки та знайде [Тетяну] (Вас., II, 1959, 109); [Маруся:] Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!.. Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі (Кроп., І, 1958, 94); Ледарі поховалися від нового завгоспа в усі діри, як від кота — сірі миші. Та зіркатий Проць люто витрясав їх звідти, витягав за руки — мирові на очі, пік злим, немилосердним сміхом (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 180).

Ми́ром; Усі́м ми́ром, у знач. присл. — усі разом, спільно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить (Шевч., II, 1963, 320); [Варвара:] Усім миром полоти їх [будяки], бо держава — це ми всі (Корн., II, 1955, 302); Усім миром ідуть на страшну війну, на ворога лютого (Тют., Вир, 1964, 277); На миру́ — серед людей, у присутності людей. — Бачу, він один залишатись боїться. Недарма ще старі люди казали: На миру і смерть красна (Збан., Єдина, 1959, 41).

4. заст. Життя мирян; світське життя, на протилежність монастирському. Отець Паладій у мирі звався отець Павел Андрієвський (Н.-Лев., III, 1956, 367); [Матушка гуменя:] Може, хто з вас має думку у мир попрохатись, — залишіть ту думку. Велика праця жде вас і без миру (Мирний, V, 1955, 75); * Образно. Вітаю Вас, Остапе милий, В миру наречений Павлом! (Рильський, ІІІ, 1961, 92).

$ По миру́ пуска́ти (пусти́ти) — доводити до злиднів, до становища жебрака. [Молодиця:] Сам [чоловік] без вісті забіг, а мене з малими діточками по миру пускає (Мирний, V, 1955, 129); Ходи́ти (піти́ і т. ін.) по миру́ — просити милостиню, жебракувати. Ходить [Іван] з Одаркою по миру, назбира шматків хліба доволі.. і їсть із дочками своїми, а після знов іде збирати (Григ., Вибр., 1959, 59); Ми й покинули свою слободу і пішли по миру світ за очима (Морд., І, 1958, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 712.

Ми́р, ру, м.

1) = Світ. Хто ж тепер буде миром управляти? Драг.

2) Народъ. Цілий день у суботу миру-миру до їх приходило прощаться. ЗОЮР. II. 285. Одходило й приходило до хати миру — хто хотів. МВ. (О. 1862. І. 91). На пристані миру такого, що страх. Канев. у.

3) Миръ, спокойствіе. Помирились так, що миру не стало й до вечора. Левиц. І.

4) Hа миру. Среди людей, въ свѣтѣ. Не чуть і на миру. Ном. № 7872.

5) Миром. Миром і Богу добре молитися. Ном. № 10734.

6) Миром! Привѣтствіе гуцуловъ, обозначающее пожеланіе мира. Миро́м! єк ся маєш? чи здоров, братчику? — Дякувать! миром! А у вас, братчику, мирно? — Мирно, Богу дякувать! Вх. Зн. 36.

7) Мир-зілля. Раст. а) Geranium sanguineum. ЗЮЗО. І. 124. б) Dracocephalum Ruyschiana L. ЗЮЗО. І. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 426.

мир

1) давня назва землі з усім, що на ній існує; світ. І мир первозданний означив на лоні ночі (Т. Шевченко); Хто ж тепер буде миром управляти? (М. Драгоманов); фразеологізми: по ми́ру пус­ка́ти — доводити до злиднів, до становища жебрака; ходи́ти по ми­́ру — просити милостиню, жебра­кувати;

2) усе живе, що оточує нас; тільки люди. Не дай Боже свині ро­ги, весь мир поколе (М. Номис); З миру по нитці — голому сорочка (М. Номис); у сполученні: на ми­ру́ — серед людей. На миру смерть красна (прислів’я);

3) гро­мада і ширше — народ (перев. про селян). Нехай мир розсудить, що робить з нею (С. Васильченко); Приходило до хати миру — хто хо­тів (Марко Вовчок); у сполученні: [усі́м]ми́ром — усі разом, спільно. Миром і Богу добре молитися (М. Номис); Треба миром, Грома­дою обух сталить (Т. Шевченко);

4) життя мирян; світське життя на протилежність монастирському. Отець Палладій в мирі звався отець Павел Андрієвський (І. Нечуй-Левицький);

5) згода, злагода; відсут­ність збройної боротьби, війни. Де мир і любов, там ніколи не ллється кров (приказка); По війні мир, а по сварці пир (приказка); Зоря все­світняя зійшла! І мир і радость при­несла (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 363-364.

вгору