МИНУ́ЩИЙ, а, е. Який швидко минає; недовговічний. Віри не доймали: чи то була справді та ніч обмарена, чи то тільки минущий сон (Вас., II, 1959, 96); [Пашкевич:] І високо піднімуться всі її степові й гірські орли, і понесуть славу вітчизни у всі майбутні століття, не минущу, а вічну (Довж., І, 1958, 428); Нічого особливого не находять [лікарі]. Це щось таке, мовляв, минуще, а так дитина здорова (Гончар, Тронка, 1963, 303); // Якому притаманна недовговічність. Суперечності капіталізму свідчать про його історично минущий характер.. (Ленін, 3, 1949, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 711.