Про УКРЛІТ.ORG

мимоволі

МИМОВО́ЛІ, присл.

1. Без певного наміру; ненароком (у 1 знач.). [Анна:] Молитви мої правдиві, бо сталась я, хоча і мимоволі, причиною до смерті чоловіка, що поважав мене й любив (Л. Укр., III, 1952, 392); У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33).

2. Без участі свідомості; несвідомо (у 1 знач.). Вона мимоволі мацнула себе збоку по ребрах, де лежали в неї в пазусі, зв’язані в добрій шматці, за продану корову гроші (Коб., III, 1956, 535); Він не хотів з нею зустрічатись — і мимоволі шукав цих зустрічей (Шиян, Переможці, 1950, 35); Аркадій Валеріанович мимоволі здригнувся (Стельмах, І, 1962, 640).

3. Всупереч власній волі, під тиском обставин; хоч-не-хоч. І ти [Богдан Хмельницький] пішов чи мимоволі Повинен був до виру йти, Все зайнялось, ти став на чолі, Щоб стяг козацький піднести (Граб., І, 1959, 133); М’яч літав через усе поле, і німці, як шакали, ганялися за ним, мимоволі даючи нам можливість дихнути (Ю. Янов., II, 1954, 25); Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (Тич., І, 1957, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 709.

вгору