МИ́ЛОСТИНЯ, і, ж. Подаяння, пожертвування жебракові, біднякові. Від часу до часу мати втирає мовчки сльози, роздає з Дорою.. милостині за "душу" [батька] (Коб., III, 1956, 79); З усіх старців батько визнавав тільки одного — Кулика, .. він не жалів для нього милостині (Довж., Зач. Десна, 1957, 482); * У порівн. Солдатки та вдови з торбами, як за милостинею, товпляться біля волості (Головко, II, 1957, 511).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 707.

Ми́лостиня, ні, ж. Милостыня. Багато й старцям милостині подавали. Кв. І. 117. Який манастирь, така милостиня. посл. ум. Милостинька. Мала милостинька, та варт за велику.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 424.

ми́лостиня (зменшене — ми́лостинька) = ми́лостина — подаяння, пожертвування жебракові, старце­ві, біднякові, прохачеві; милостиню дають з милосердя, «ради Христа», бо так Христос учив, тому її нази­вають ще Христа́ ра́ди. Старців ба­гато, а милостині мало (прислів’я); Який монастир, така милостиня (прислів’я); Мала милостинька, та варта за велику (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 363.