МИ́ЛОСТИ́ВЕЦЬ, вця, ч., заст. Благодійник (у 1 знач.). — Славний ти хазяїн, то треба вбити тебе.. І вбив би [бандит], та жінка кинулась йому в ноги, називаючи його милостивцем і синочком (Стельмах, II, 1962, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 706.