МИЛОЗВУ́ЧНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. милозву́чний. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності (Фр., IV, 1950, 134); Чистота голосоведення, правдивість [відповідність] між текстом церковної пісні та її музикою, загальна милозвучність — от характерні прикмети творів Бортнянського (Іст. укр. музики, 1922, 146); Поезія — це краса і своєрідна музика, вона граціозна і не любить порушень милозвучності (Вітч., 4, 1964, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 705.