Про УКРЛІТ.ORG

микати

МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок., перех.

1. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Щог., Поезії, 1958, 236); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (Чорн., Потік.., 1956, 72).

2. діал. Виривати що-небудь звідкись; виривати з корінням (рослини). Зачав [старець] микати солому із загати (Фр., VIII, 1952, 205); Панотець похилився над тою грядкою та й микав із завзятком моркву.., ніби полов (Март., Тв., 1954, 383); // Скубти. І на вінику по хаті брикають [діти], і дєдю [батька] за чупер мичуть, і з мами хустку здіймають (Черемш., Тв., 1960, 298); Махав [Матвій] руками, простягав їх до натовпу, що здивовано оглядався на нього, микав волосся на голові (Ірчан, II, 1958, 265).

◊ Го́ре ми́кати, нар.-поет. — бідувати, поневірятися. Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки, легенди.., 1957, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 701.

Ми́кати, каю, єш, гл.

1) Дергать, рвать, таскать; вырывать, выдергивать съ корнемъ. Здається… микав би за коси. Люде бачили, що вони микали пшеницю, та й досвідчили. Камен. у. Такий уродив маленький ячмінь, що косою не зачепиш, — доводиться микати Анан. у.

2) Мыкать, чесать пеньку или ленъ для пряжи. Микати мичку. Вас. 200.

3) Микати губами. Шевелить губами.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 423.

вгору