МИ́ЗА, и, ж. Розташована окремо за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями (перев. у Прибалтиці). Казали, що тепер весна, що в саду коло зруйнованої мизи чули солов’я (Вас., II, 1959, 30); Нам довелося лютим боєм брати Для нас незнану мизу Вієсати (Шпорта, Вибр., 1958, 469).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 701.