МИГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр. Підсил. до мигну́ти. Тихо було увечері, коли вчулася ступа чиясь і щось мигонуло мимо віконця (Вовчок, І, 1955, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 700.

Мигону́ти, ну́, не́ш, гл. = Мигнути. Мигонула в мене грішна думка. Г. Барв. 466.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 422.