МИГДА́ЛИК, а, ч.

1.. Зменш.-пестл. до мигда́ль. Від ласощів аж віття гнуться: Не знаєш, до чого й сунуться: Мигдалики і виноград, — Їси, їси, аж рад (Гл., Вибр., 1951, 75).

2. перев. мн. Залози, розташовані по боках піднебіння в глотці, схожі формою на мигдалевий горіх. Мигдалики у дітей починають розвиватися наприкінці першого року життя (Шк. гігієна, 1954, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 700.