МЕТІ́ЛЬ¹, і, ж., діал. Метелиця (у 1 знач.). [Старий:] Як страшно б’є метіль і завиває вітер! (Сам., , 1958, 62); Метіль мете, пурга снігами сіє (Мал., Любов, 1946, 4); Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла — неначе метіль дмухнула (Н.-Лев., III, 1956, 179).

МЕТІ́ЛЬ², те́ля, ч., діал. Метелик (у 1 знач.). Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Греб., І, 1957, 54); * У порівн. Влетіло щось, як великий нічний метіль, радісне, схвильоване (Вас., II, 1959, 311).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 690.

I. Меті́ль, те́лі, ж. = Метелиця 1. Ой на зятя та метіль мете. Мет. 185. Не метіль з моря піднімалася, а то гуси сірі, лебеді білі. Чуб. V. 939.

II. Меті́ль, ля, м.

1) = Мете́лик. Рубанок тільки дж-ж-ж, дж-ж-ж! а стружки як метелі здіймаються. Г. Барв. 51.

2) Названіе рубля, который дарится новобрачнымъ на свадьбѣ. Борз. у. Грин. III. 454.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 420.