МЕТУШНЯ́, і́, ж., розм.
1. Те саме, що метуші́ння. Метушня на вулиці була така, що годі було й зміркувати, хто йде чи тікає (Мак., Вибр., 1956, 418); Задзеленчало розбите скло, почулися крики. — Банда! Банда!!! — моторошно пролунало на весь вагон. Зчинилися крики, метушня (Гончар, II, 1959, 170); // Шум, гамір, пов’язані з цією дією. Серед реву гармат, що доходив із північного сходу, вмішувався якийсь інший, відмінний від воєнної метушні гамір (Кобр., Вибр., 1954, 185); Щойно зник Булгаков, як за дверима почулась якась метушня, голосна розмова (Кулик, Записки консула, 1958, 31).
2. перен. Дріб’язкові справи, турботи. Він [В. І. Ленін] глибоко ненавидів непотрібну засідательську метушню, безтолковщину (Біогр. Леніна, 1955, 253); Минулась молодість, пролинула ціла епоха в химерній авантюрницькій метушні (Довж., І, 1958, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 695.