МЕТУШЛИ́ВО. Присл. до метушли́вий. Він метушливо підсовував людям то стілець, то ослін (Панч, В дорозі, 1959, 145); Вона кришила хліб, і кури веселою зграйкою метушливо хапали крихти (Донч., IV, 1957, 247); Заскрипіли задні лави, метушливо загупали об підлогу чоботи (Шиян, Баланда, 1957, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 695.