МЕРТВО́ТНИЙ, а, е.

1. Те саме, що ме́ртвий 2. Він бачив мертвотну блідість обличчя Дорна (Собко, Граніт, 1937, 185); * У порівн. Обличчя жінки здалося тепер, зблизька, помарнілим, блідим, ніби мертвотним (Коп., Земля.., 1957, 253); Чорні вершники, освітлені мертвотним сяйвом місяця, погнали коней (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 301); В лице черниці мертвотним білим цвітом летіла метелиця (Мик., II, 1957, 270).

2. перен. Позбавлений ознак життя; заціпенілий. Тут [на полігоні] бомбили тільки ночами, іноді вдосвіта, а вдень ці розкидані по степу макети літаків, машин, ракет своєю мертвотною непорушністю здатні були нагнати лише сум і нудьгу (Гончар, Тронка, 1963, 298); На поля Вкраїни Мертвотна тиша налягла (Рильський, II, 1956, 127); * Образно. Старе християнське свято, — при всій радості весняного пробудження природи, — якраз і було для Тичини наочним втіленням мертвотної патріархальної застійності думки (Поезія.., 1956, 172).

3. перен. Відірваний, далекий від життя, позбавлений практичного значення; який гальмує розвиток, прогрес. В бурсах і семінаріях панувала мертвотна богословська наука; реальні знання тут нехтувались (Іст. укр. літ., І, 1954, 327); Вона [Анна Кареніна] лише людина. Людина, в якій живі, природні поривання серця не придушені мертвотним законом існуючого світоустрою (Рад. літ-во, 4, 1963, 128); // Який характеризується штучністю, схематизмом. Боляче слухати з екрана граматично чисту, але мертвотну мову дубляжу (Літ. Укр., 8.І 1963, 3); Слова одні нам тішать слух і зір, А інші нас відштовхують раптово, В одних — огонь і істина жива, А є й мертвотні, крижані слова (Рильський, Зграя.., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 681.