МЕРИНО́С, а, ч.

1. Порода овець з довгою тонкою шерстю. Велика була отара — тисяча овець, та не простих, панська порода — чистий меринос (Донч., VI, 1957, 205); // Вівця такої породи. Не розгинаючись, знімають [стрижії] важкі руна з мериносів, цигаїв та лінкольнів (Гончар, І, 1959, 105).

2. Шерсть вівці такої породи; тканина з цієї шерсті. Тиск в шість атмосфер робить пряжу [капрону] схожою на меринос (Веч. Київ, 11.IX 1962, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 678.