МЕРЕ́ЩИТИСЯ, иться, недок., розм., рідко. Те саме, що ввижа́тися. Їй мерещиться немазана хата, збита долівка, чорний у сажі комин (Мирний, IV, 1955, 44); // безос. — Не доберу, дрімала я чи мені мерещилось, — важко зітхнула мати (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 676.