МЕРЕХТЛИ́ВИЙ, а, е. Який мерехтить. Каганець ллє нерівне мерехтливе світло (Кир., Вибр., 1960, 366); Тільки лиш за горами, вкритими густим лісом, заховалося сонце, як небо вже немов хтось засіяв мерехтливими зорями (Ткач, Крута хвиля, 1954, 74); Юркові завжди було чомусь весело дивитись на її світлі мерехтливі очі, на усміхнене обличчя (Донч., IV, 1957, 283); У мерехтливому мереживі хуртовини з’явилась рухома пляма. Кінь! (Дмит., Обпалені.., 1962, 53); Мерехтливе повітря м’яко струмувало, наче підлизуючи своїми рухливими течіями потойбічні висоти, бліндажі, далекі дерева (Гончар, III, 1959, 391); За туманом, за Мурманом — Хаос чорних скель, Віє сірим, мерехтливим,.. Подихом пустель (Гірник, Стартують.., 1963, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 676.