МЕНУЕ́Т, а, ч. Старовинний французький танець тричасткового тактового розміру з повільними й плавними рухами. На чорному полотні ночі вирисовуються силуети двох фігур. Здається, що вони танцюють старовинний менует (Собко, Любов, 1935, 112); // Музика до цього танцю. В себе, у Василівці, він замикався в лазні, щоб не надокучати домашнім трубними звуками, якими, здається, можна зірвати дах, і награвав найчутливіших менуетів (Полт., Повість.., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 672.