МЕ́НТОРСЬКИЙ, а, е, заст. Властивий менторові (у 1 знач.); повчальний. — Не прогнівайтеся, якщо я дозволю тут собі зужити менторського тону (Кач., II, 1958, 27); Хоч як би Вадим тепер хизувався павиним пір’ям своїх менторських монологів, він назавжди лишиться для неї маленьким, зсутуленим, з переляканими очима (Руд., Остання шабля, 1959, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 672.