МЕНЕСТРЕ́ЛЬ, я, ч. У середньовічній Франції та Англії — мандрівний поет-музикант. Співають менестрелі балади сонцю (Забіла, Поезії, 1963, 85); * Образно. Знаю, прийдуть нові менестрелі, тисячі невідомих Сосюр (Сос., І, 1957, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 672.